ДОГЛЯД ЗА ІНСТРУМЕНТОМ

Одного разу в майстерню зайшла досить немолода жінка з дитиною і амбітно запевнила, що викладає скрипку, після чого я подумки налаштувався на професійне спілкування. Вона повідомила, що шукає "концертний інструмент", оскільки готує дівчинку до престижного місцевого конкурсу.

Коли ж пролунали перші звуки, склалолося доволі гнітюче враження. І постановка, і звуковидобуття, і інтонація були вельми сумнівними. Мені ледь уявлялася участь дівчинки у бодай академконцерті, не кажучи вже про будь-який конкурс.

Але більш за все мене здивував сам інструмент. Біла пилюка каніфолі щільним шаром вкривала половину верхньої деки. Над нею височіли такі ж білі зашкарублі струни, здатні впасти будь-якої миті, бо спиралися на загрозливо схилену у бік грифа підставку.

Ми, звичайно, не дійшли порозуміння і незабаром розлучилися, але відчуття дискомфорту переслідувало мене ще довгий час. І не тому, що в такому поважному віці вже час розумітися хоча б на абетках своєї справи, а швидше за все, тому що цей "метр" скрипкового мистецтва навіть не зміг осягнути, що

ДОГЛЯД ЗА ІНСТРУМЕНТОМ - ЦЕ ПОЧАТОК ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ